Богачуки Матвій, Ганна й Тетяна

Спасіння єврейської дівчини Хани Кваші Матвієм, Ганною і Тетяною Богачуками є чудовим прикладом героїзму українців у роки Голокосту.

Улітку 1941 р. Вінниччина була окупована частинами Вермахту і згодом стала територією, важливою для німецького командування. Тут почалося будівництво ставки Гітлера «Вервольф» та схожих ставок для німецької військової еліти. Для цього проводилися так звані зачистки території, тобто переселення чи фізичне знищення людей, нездатних працювати. Відбувалися численні розстріли євреїв.

Хана Кваша закінчувала школу в м. Вінниця, коли Німеччина напала на Радянський Союз. Вважаючи, що пережити війну буде легше в сільській місцевості, мати відправила дівчину в с. Пиків на Вінниччині, до сестер покійного батька. 30 травня 1942 р. євреїв села розстріляли, того самого вечора Хана залишила будинок своєї тітки і звернулась по допомогу до Михайла та Олександри Горупаїв – літнього подружжя євангелістів, яке допомагало євреям під час окупації. Утім, пробувши в їхньому домі кілька тижнів, Хана мусила шукати інший прихисток, через постійні облави німців на вціліле єврейське населення. Дівчина пройшла десятки сіл і змінила безліч місць схованок, поки в липні 1943 р. потрапила до с. Янів (нині – с. Іванів) Калинівського району Вінницької області. Хана знала, що там проживає родина Богачуків – так само євангелістів, які підтримують євреїв.

Дівчина пішла до будинку Ганни й Матвія, представившись онукою знайомих їм Горупаїв. Господарі відразу зрозуміли, в чому річ і хто Хана насправді, утім, попри смертельний ризик, запросили її до вечері. Родина, яка мала семеро дітей, запропонувала втікачці залишитись у домі, де вона переховувалась аж до вигнання нацистів із краю в березні 1944 р.

Євреїв с. Іванів теж не оминула страшна доля: за різними оцінками, 30 травня 1942 р. тут розстріляли близько 3 тис. осіб (їх збирали із цього села й приводили із сусідніх). Відтак німці раз по раз влаштовували обшуки, щоб виявити євреїв, які сховалися. Під час таких акцій Богачуки переховували Хану на горищі або в погребі.

Не менше, ніж Матвій та Ганна, для порятунку втікачки зробила їхня донька Тетяна. Дівчата були однолітками й швидко подружились.

За розповідями нащадків родини Богачуків, які й нині проживають у с. Іванів, їхній дідусь Матвій (у родині його називали Махтеєм) іще до війни товаришував із тутешніми євреями і вже під час німецької окупації намагався їм усіляко допомагати. Хоча було й чимало місцевих, які їх недолюблювали. Траплялися доноси на переховуваних і переховувачів. Не уникнули цього й Богачуки. Сусід Василь Приліпко повідомив німців про єврейську дівчину в їхньому домі. Німецькі поліцейські вже йшли обшукувати обійстя, але Матвій таки переконав сусіда відмовитися від своїх свідчень. За це родина віддала Приліпку всі гроші, які мала.

На щастя, всім героям цього сюжету вдалося пережити війну та окупацію. Хана Кваша відтак оселилася в м. Хмільник на Вінниччині. Вийшла там заміж, а згодом емігрувала до Ізраїлю. Вона не забувала своїх рятівників, підтримувала зв’язок із ними. Уже перебуваючи в Ізраїлі, вона розказала про своє спасіння та допомогу української родини.

22 жовтня 2001 р. Яд Вашем посмертно присвоїв звання «Праведник народів світу» Матвієві, Ганні й Тетяні Богачукам, а також Олександрі та Михайлу Горупаям.

Ганнині та Матвієві нащадки розповідають, що й досі спілкуються із сім’єю Хани Кваші, хоча минуло вже понад 70 років після тих страшних подій і всі їх учасники давно відійшли у вічність. Жахи гітлерівської окупації і трагедія єврейського народу на довгі роки поріднили цих людей та їхні сім’ї.